Joomla Templates and Joomla Extensions by JoomlaVision.Com

Розкажіть про нас


Погода

Статистика

Яндекс.Метрика

Сплав рікою "Чорний Черемош"

Чорний Черемош - єдина гiрська рiчка України, де кожну весну вода пiднiмається до достатнього рiвня для сплаву на катамаранах. Верхня дiлянка Чорного Черемоша - вiд с. Буркут до закiнчення с. Зелене - характеризується наявнiстю шив'єр низької або середньої складностi. Тут можна видiлити лише один бiльш-менш складний порiг - Нижнiй Берди, вiдомий тим, що досить часто на ньому рвуться балони.


На дiлянцi вiд с. Зелене до с. Красник, приблизно 10 км., зосередженi всi значнi пороги Чорного Черемоша - Верхня i Нижня Дземброня, Бiла Кобила, Верхнiй i Нижнiй Гук. Швидкiсть течiї на цiй дiлянцi доволi значна - часом 10 км/год, ширина рiчки, в середньому, 30 м. На цiй дiлянцi знайдутся майже всi можливi типи водних перешкод.


На дiлянцi нижче с. Красника рiчка вщухає, нижче с. Верховини знову починається дiлянка порогiв, яка тягнеться до злиття з Бiлим Черемошем. Пороги Бiлого Черемоша розташованi у верхiв'ях цiєї рiчки i, в цiлому, мають бiльшу складнiсть, чим пороги Чорного Черемоша. Проте, на жаль, на вiдмiну вiд Чорного Черемоша, на Бiлому значно складнiше застати достатнiй рiвень води.


У селi Устерiки, Чорний i Бiлий Черемошi, зливаються i утворюють рiчку Черемош. Вона значно простiша за свої верхнi притоки, перешкоди зустрiчаються на дiлянцi до с. Вижнииця. У районi с. Вижниця є цiкавий порiг - Амiго, який з'явився досить недавно, в наслiдок утворення рiчкою нового русла. Порiг являє собою злив близько двох метрiв, який з напливу майже не видно.


Чорний Черемош приймає багато притоків. Найбільші: Шибена, Дземброня, Бистрець, Ільця. Слід зауважити, що всі ці притоки ліві і витоки їхні - на схилах Чорногори, де сніг лежить до кінця червня, а влітку випадає багато дощів. Тому від гирла Дземброні Чорний Черемош сплавний усе літо.


Споконвіків гуцули вважали Землю, Вогонь і Воду святими. Минали віки, змінювалися сотні поколінь, але давні гуцули свято берегли заповіти далеких предків і передавали їх своїм нащадкам. Відомо, що гуцули вірили в цілющу силу води і на Зелені свята освячували водні джерела, а більшість своїх пісень-співанок починали із заспіву-прославляння загадкового бога скотарства і достатку Сіда-Ріда і  богині води Дани такими словами: «А я собі заспіваю, Сіда-Ріда й Дана». Гуцульський письменник і дослідник етнографії рідного краю Петро Шекерик-Доників у своєму романі «Дідо Иванчік» детально описує, як старий гуцул Іван із глибокою вірою в цілющу силу джерельної води набирав її для лікування із дев'ятьох гірських джерел-головиць:  «Над головицев дідо потокмивси. Обіруч узєв опередь самого рота чєпелик вид граду, громовицу-тріску, гадєчю пацирку, чєрпак й ніби криз ні, перед видбиранєм води примов'єв над головицев: «Водице-Арданице! Миєш два береги, трету середину, чєтверте корінє, п'єте камінє, шесту душу на имнє Иван!» [1, 21]. А до набраної джерельної води він промовляв такі слова давньої молитви: «Водичько-сєтичько! Течєш з високих гір, з глибоких нір. Усе лихе обмиваєш, сама чіста пропливаєш, обмий и мене, иршєного Ивана, вид вуру, пострілу, клику, наслання й лихого часу».


Про шанобливе ставлення давніх українців до природи і, зокрема, до води пише відомий українознавець,  дослідник природи України Валерій Сніжко: «Не страх перед Природою, як нам пояснювали, а вшанування її, любов до неї були основою обрядів наших предків. Вони відчували себе частиною природи і разом з нею - частиною вічного життя, керованого Вищим Космічним Розумом». Дослідник згадує також про слов'янську традицію освячення джерел і про богиню Дану: «На Зелені свята освячували джерела, бо слов'яни вірили в цілющу силу води. Найважливішою божественною жіночо-водяною істотою вважалась Дівонія (Діванна, Дана). Корінь її наймення присутній у більшості наших річок».


Феномен Черемошу знайшов яскраве й багатогранне відображення в духовній культурі Гуцульщини, збудив творче натхнення не тільки гуцулів, але й багатьох талановитих поетів, письменників, композиторів, художників  України й світу.    Дослідженням річок і потоків Гуцульщини займалося багато науковців. Привертають увагу роботи етногеографа М. Лаврук, яка детально  розглядає географічні особливості цього гірського краю:  «Поверхневі води, які є дзеркалом кліматичних властивостей території, мають на Гуцульщині найгустішу в Україні сітку. Недарма гуцули, характеризуючи свій край, кажуть, що вони живуть там, де закінчується хліб і починається вода». Автор монографії наводить конкретні дані про довжину річок Гуцульщини: «Гуцульські річки переважно дуже малі і малі. До малих (довжина русла 26 - 100 км) у басейні Пруту належать Черемош (80 км) та його притоки: Чорний Черемош (87 км) і Білий Черемош (51 км), Путила (42 км); притока Пруту - Пістинька (56 км)».